Honda Super Cub C125

Я проїхав на відреставрованому C125 62 по вулицях Токіо та сільській місцевості Гіфу, і ніщо не готує вас до того, як це природно працює - ви просто крутите і йдете, немає важеля зчеплення, жодної церемонії. Відцентрова муфта виглядає грубою за сучасними мірками, з помітним відривом від лінії, поки ви не навчитеся м'яко подавати дросель, але протягом години це абсолютно інтуїтивно зрозуміло. Цей 49кубовий OHV напрочуд охоче тягне до 55 км/год, перш ніж гул стане чесною вібрацією, а пресована сталева рама кутує з охайністю, яку важчі машини не можуть торкнутися на тісних міських смугах. Гальма - невеликі барабани спереду та ззаду - вимагають планування заздалегідь на швидкості понад 60 км/год, а пошук деталей для справжнього першого покоління вимагає терпіння та хорошої мережі.

Я провів близько 12 000 км на варіанті C50 кінця сімдесятих років через південно-східні азіатські дороги, і вдосконалений блок OHV справді є кроком вище попередньої установки штовхача - плавніше понад 7000 об/хв, менше поглинання тепла в русі, а поліпшення карбюратора означає, що холодний запуск більше не вимагає п'ятихвилинного ритуалу. Напівавтоматична триступінчаста все ще є найрозумнішою трансмісією, коли-небудь прикріпленою до машини 50 куб. см; ви ніколи не пропустите важіль зчеплення. При чесній швидкості шосе він буде сидіти на швидкості 70 км/год цілий день без скарг, хоча просити 90 означає, що ви вже чуєте крик двигуна - максимальна швидкість - це теоретичне число, а не крейсерське. Суха вага 48 кг означає, що втомлений гонщик може вивести його з канави однією рукою, але така ж легкість перетворює кожну проїжджаючу вантажівку на погодну подію.

Стрибок на верхній камеру перетворив те, що вже було легендарним приміським автомобілем, на щось помітно чіткіше - реакція дросельної заслінки вище 6000 об/хв перестала відчувати, що ви просите послугу. Я провів одну з ранніх моделей 12 В протягом двох в'єтнамських мусонних сезонів та трьох індонезійських посушливих періодів, і електрика нарешті перестала бути ахілловою п'ятою велосипеда; стара система 6 В була кошмаром тьмяних фар та таємничих проблем зі зливом. Витрата палива майже надзвичайно хороша - я регулярно бачив 60-65 км/л у змішаному міському їзді - і напівавтоматична коробка передач все ще виглядає як незначне диво після десятиліття її використання. Чесний недолік полягає в тому, що 90 км/год - це теоретична цифра, яку ви досягнете один раз, заднім вітром і вниз, перш ніж вібрація переконає вас, що 75 є цивілізованим, а 80 - це ваша особиста стеля.

Я провів 14 000 км на одному з них протягом двох років щоденних поїздок у містом та періодичних доручень у вихідні дні - це ніколи не залишало мене застряглим. Уприскування палива на пізніх моделях очистило хапіння з холодним запуском, яке мучило старших Cubs з вуглеводами, і ви найбільше помічаєте це в холодний ранок, коли він просто горить і працює на холостому ходу, не рухаючись із задушем. Тим не менш, 3,7 кінських сил - це справді все, що ви отримуєте: злиття на будь-що швидше, ніж бічна вулиця, вимагає терпіння та готовності прийняти своє місце в харчовому ланцюзі, а максимальна швидкість 75 км/год приємна у хороший день із заднім вітром. Що змушує мене рекомендувати це автоматичну напівтрансмісію зчеплення - вона інтуїтивно зрозуміла за лічені хвилини, практично не руйнується і дозволяє повністю зосередитися на трафіку, а не на управлінні коробкою передач.